Ювілей місяця

    ЛЕСЯ   УКРАЇНКА :  «СЕРЦЕ   УКРАЇНСЬКОЇ    ДУХОВНОСТІ»

                 25  лютого  -  150  років   від   дня   народження (1871 – 1  серпня  1913)

                                                                                          Ти  себе  Українкою  звала,

                                                                            І  чи  краще  знайти  ім” я,

                                                                            Тій,  що  радістю  в  муках  сіяла,

                                                                            Як  Вітчизна  велика  твоя!

         Для  неї  ніколи  не  стояло  питання:  жити  для  України  чи  якось  інакше?  Стояло  тільки  питання:  що  і  як  робити  для  України?

                                                                                     Іван  Дзюба, філософ,

                                                                                                           літературознавець

…  з  огляду  на  її  універсальність,  вона  може  бути  прочитана  представниками   різних  націй,  різних  культур,  і  кожен  із  них  буде  знаходити  щось  своє.

                                                                                     Володимир  Панченко,

                                                                                                             літературознавець

         «Лесю  Українку -  славетну  й  улюблену  письменницю  нашого  народу,  феноменальну  жінку  у  світовій   культурі –  можна    схарактеризувати   її ж  поетичним    образом   –   «світло  нагірне».  Нагірною  проповіддю  було її   слово,   що   будило   з   летаргійного   сну   націю   й   вселяло   віру   й   надію               в  її  духовні  сили».                                                                 

                                                                                     Іван  Денисюк                                                        Великий  митець  належить  не  лише  своїй  епосі.  До  митців,  що  пережили  свій  час  і  їхні  твори   збагатили  скарбницю  духовної  культури,  належить  Леся  Українка.

         Легендарне  ім’я  Лесі  Українки  не  потрібно  повертати  з  небуття,  воно  міцно  вкарбоване  в  історію  України  та  її  культуру,  більше  того,  є  невід’ємним  компонентом   національної  свідомості.

         Ім’я  поетеси  овіяне  особливою  всенародною  любов’ю.  Сама  постать  Лесі  Українки   як  людська  особистість  має  колосальну  притягальну  силу,  якусь  магічну  привабливість.  Це  була  людина  виняткової  мужності  і  принциповості,  духовної  краси  і  мистецького  обдарування.  Великий   поет   України  і  жінка  з  трагічною  долею,  вона  ввійшла  в  свідомість  поколінь  як  символ  незламності  і  боротьби.  До  когорти  сильних  духом  її  прилучив  здійснений  нею  життєвий  і  творчий  подвиг.

         Творчий  набуток  Лесі  Українки  в  усьому  невичерпний  і  неосяжний.  За  сміливість  думки  й  глибину  поглядів,  за  громадянську  мужність  і  суворе  подвижництво  Лесю  Українку  в  різний  час   називали  по  різному.  То  вона  була  Жанна  д ‘Арк  української  поезії  та  дочка  Прометея,  то  ніжна,  блакитноока  Леся  і  поетеса  поступових  ідей,  Ломикамінь  та   Одержима, Титан  духу  та   Співачка  досвітніх  вогнів…

         Ле́ся  Украї́нка  —  українська   поетеса, прозаїк,  драматург,  перекладач,   публіциcт,  критик,  фольклористка, культурна   діячка.  Співзасновниця  літературного   гуртка   «Плеяда». В   сучасній   українській   традиції   входить   до переліку   найвідоміших  жінок   давньої   та   сучасної  України.

                   Про  Ларису  Петрівну  Косач,  яка  увійшла  в  українську  літературу  під  псевдонімом  Леся   Українка, Д. Донцов (Дмитро Іванович  Донцов (1883-1973) –український  літературний  критик,  публіцист, філософ)  на  початку  ХХ  ст.  висловив  думку,  що  «вона  на  цілу  голову  переростала  хистом  майже  всіх  сучасних  письменників,  а  лишилася  дивно  незрозумілою,  хоч  і  респектованою».

         Значення  творчості  Лесі  Українки  для  української  культури  величезне.  Вона  -  освічена  людина європейського  рівня,  яка  своєю  творчістю  сприяла  модернізації  української  літератури,   виведенню  її  з  прокрустового  ложа  національної  естетики,  фемінітска,  зрештою,  велика  ревнителька  України  й  усього  українського.

                                                                       Довго   щирими  сими   словами

                                                                       До  людей   промовлятиму   я…

                                                                                                          (Леся  Українка)

 

 

Си н    У к р а ї н и,

      ї ї   ч е р н о з е м у,

ї ї    б е з к р а й н ь о г о   степу.

                                      Є.  Маланюк

27  січня   -  130  років  від  дня  народження  

                               П а в л а    Т и ч и н и  (1891-1967)

 Ах,  скільки  радості,  коли  ти  любиш  землю,

Коли  гармонії  шукаєш  у  житті.                              

                                    Павло  Тичина

 Радощі  і  чорну  днину –

все  я  з  вами  розділю.

Любите  ви  Україну?

Я   ще  більш  її  люблю…

                              Павло  Тичина

Блакить   мою   душу   обвіяла,

душа   моя   сонця   замріяла,

душа   причастилася   кротості   трав –

-         Добридень! -    я   світу   сказав!

Струмок   серед   гаю,   як   стрічечка.

На   квітці   метелик,   мов   свічечка.

Хвилюють,   маюють,   квітують   поля –

добридень   тобі,   Україно   моя!

                                         Павло  Тичина

             Поезія  Павла  Тичини  народжувалася  з  духу  музики,  як  і  в  багатьох  інших  його  сучасників,  та  музичність  Тичинина -  особливого  типу:  це  не  прикраса,  а  принцип  світобачення.

            Поет  підкреслював  сонячно-музикальний  характер  своєї  творчості,  вказував  на  синтез  у  ній  животворного  сонячного  тепла  й  світла  з  музичними  ритмами  всесвіту,  що  єднають  людину  з  природою  в  найуніверсальнішому  її  значенні.

             Творча  спадщина  Павла  Григоровича  Тичини,  талановитого  поета,  ученого-літературознавця,  публіциста,  перекладача,  як  і  раніше,  не  залишає  байдужими  численних  шанувальників,  а  ліричні  вірші  поета,  пронизані  тонким  почуттям  прекрасного,  назавжди  увійшли    в  скарбницю  світової  літератури.

                                         Світ  про  генія

         Він  був  простий  і  незвичайний.  Скромний  і  делікатний  у  поводженні  з  людьми.  Дуже  ввічливий  і  лагідний  у  розмові.  Майже  непомітний  на  вулиці  чи  в  президії  урочистого  засідання.  Завжди  уважний  до  чужої  думки -  чи  то  говорить  він  із  школярем,  чи  то  з  міністром.

           А  в  його  красивій   вкритій  сивиною  голові  вміщалося  так  багато  знань,  що  іноді  не  вірилося:  як  може  стільки  знати  одна  людина!  В  його  квартирі  звучала  вірменська  й  турецька  мови,  він  міг   вільно   розмовляти  і  читати  башкирською  й  татарською,  болгарською  й  азербайджанською,  німецькою  та  польською  мовами.

        А  про  українську,  російську  й  білоруську  годі  й  казати -  це  були  його  рідні…Взагалі  поет  володів  п ятнадцятьма  мовами. 

         Знання  його  були  енциклопедичні.  Він  знаходив  спільну  мову  з  інженером-металургом  і  комбайнером,  з  артистом  і  вченим  фізиком,  з  істориком  і  математиком.  Він  був  людиною  універсального  таланту -  гарно  малював,  грав  на   багатьох  музичних  інструментах,  був  чудовим  диригентом  і  записувачем  народних  пісень,  сам  складав  музику.  Та  найбільшої    слави  зажив  він  як  поет.

         Про  нього  можна  сказати : найніжнійший  лірик.  І  це  правда.  Про  нього  можна  сказати : поет  з  громовим  голосом,  один  з  найбільших  революційних  співців  ХХ  століття.  І  це  теж  правда,  бо  і  в  цьому  -  єство  його  поезії.  Його  ми  називаємо:  поет  філософ.  І  це  теж  правда.  Своїми  думами  про  життя  та  його  сенс  він  перегукується  з  Есхілом  і  Шекспіром,  Сковородою,    Навої   й  Саят-Новою…

         Вже  130  років  у  нашій  літературі  гримить  могутній  голос  Павла  Тичини.  Гаї  шумлять – Тичинині.  Його,  Тичининими, «арфами – золотими ,  голосними»  озиваються  весни  в  наших  серцях,  вони  хвилюють  нас,  як  хвилював  і    батьків  наших…

         Тичина  займає  почесне  місце  серед  титанів  українського  красного  письменства. Тарас  Шевченко,  Іван  Франко,  Леся  Українка.  Павло  Тичина…                                                                                         Станіслава  Тельнюк

              Тичина -  це  шукання  й  шукання,  праця  і  вимогливість,

 вміння  з  безконечного  плину  образів   відібрати

Найсвіжіший,

Наймісткіший,                                                                                                                                   

Наймузикальніший…

                                               Олесь  Гончар

  Музична  ріка  -  найкраща  характеристика   для  творчості

  нашого    Павла  Тичини.

                                               Максим   Рильський

16  травня  - 125 років  від  дня  народження  Тодося (Теодосія, Феодосія) Степановича Осьмачки (1895–1962), українського  поета, прозаїка, перекладача, педагога, громадсько – політичного  діяча (США).  Випускник  Київського інституту народної освіти (1925).  Представник символізму, експресіонізму та неоромантизму. Член письменницьких згромаджень Асоціації Письменників (Аспис) та «Ланки» (МАРС). Перекладач творів Шекспіра. Основна праця — «Старший боярин» (1946). Виступав із критикою комуністичної ідеології та інтелігенції, що співпрацювала з владою Московії. Переслідувався російською репресивною психіатрією.

Перша збірка поезій Т. Осьмачки «Круча» з'явилася друком 1922 року, засвідчивши «може, одну з найнадійніших сил», писав С.Єфремов у «Історії українського письменства». Її відзначала глибина образності, блискуча народна мова та епічний стиль дум.  1925 року виходить друга книжка поезій — «Скитські вогні», яку можна було б назвати гімном українському степові.

         Осьмачка Теодосій Степанович — автор збірок «Клекіт» (1929), «Сучасникам» (1943), поеми «Поет» (1947,1954), «Китиці часу» (1953), «Із-під світу» (1954), трьох повістей: «Старший боярин» (1946), «План до двору» (1951), «Ротонда душогубців» (1956).

         7 вересня 1962 року на 67 році життя Тодось Осьмачка помер. Похований на православному цвинтарі святого Андрія Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі.

5  травня  -  90 років  від  дня   народження

Ніни Опанасівни Вірченко (1930),   українського   математика.

 

Ніна Опанасівна Вірченко народилася  в селі Завадівка, тепер це Корсунь-Шевченківський район Черкаської області. Сім’я часто переїздила, але як «найдорожчий родинний скарб завжди возила з собою «Кобзар» - обгортка світло-коричнева, всередині сірий папір, зачитаний аж до дірок». Поезії Шевченка, що, як сама зізнається, змалечку «пронизували кожну клітинку» дівчини, з часом розкривалися для неї «сильніше, глибше, розмаїтіше».

Вірченко – одна з небагатьох жінок у світі, яка, займаючись проблемами математичної фізики, дістала міжнародне визнання. Вона член наукового Товариства ім. Тараса Шевченка, Американського, Австралійського, Бельгійського, Единбурзького, Лондонського і Всеукраїнського математичних товариств, Соросівський професор (1997), її ім’я внесено до двох видань книги «Хто є в світі» (міжнародний довідник), вона одночасно є і акторкою, і героїнею першої з книг «Українки в історії», знято про неї документальний фільм «Ужма». Їй також присвоєно почесні звання «Заслужений працівник освіти України» (2006) й титул «Українська мадонна» (2005, від Міжнародного благодійного фонду Св. Марії), вона має дві академічні нагороди ім. Ярослава Мудрого і медаль «Будівничий України»…

А ще Ніна Вірченко – дослідниця і послідовниця життєвого та наукового академіка Михайла Кравчука, результатами якого «світ давно вже користується, не знаючи тільки, що він українець» (Євген Сенета, Австралія), у пам’ять про якого її зусиллями проведено в «Київській політехніці» ось уже одинадцять Міжнародних наукових конференцій (1992-2006), обладнано аудиторію його імені (2002), а біля шостого корпусу на Музейній площі відкрито пам’ятник, на постаменті якого закарбувалось Кравчукове кредо, що стало і її також: «Моя любов – Україна і математика», створена й документальний телефільм «Голгофа академіка Кравчука» та встановлено пам’ятну стелу на місці батьківського обійстя, де «народився всесвітньо відомий вчений, математик» й поповнено експонати його музею, вперше заснованого в місцевій школі її директором Степаном Лукашуком.

Коло наукових інтересів –  теорія змішаних крайових задач, узагальнених аналітичних функцій, інтегральні перетворення, сингулярні диференціальні рівняння з частинними похідними, спеціальні функції, історія та методика    математики тощо.
            Автор  понад 350 наукових і науково-методичних праць, зокрема 20 книг, виданих українською, російською, англійською та японською мовами.

 

100  років  від  дня  народження

 Дмитра  Григоровича  Білоуса (1920-2004)

         Український поет,  літературний критик, сатирик-гуморист,  публіцист,  науковець,  педагог,громадський діяч.

 Упорядник і редактор двотомної «Антології болгарської поезії», до якої ввійшло багато його власних перекладів. Твори самого поета перекладалися багатьма мовами зарубіжних країн.
            Народився 24 квітня 1920 року  в  селянській  багатодітній  сім'ї Ганни Давидівни і Григорія Миколайовича  Білоусів (був десятою дитиною) в селі  Курмани, нині Недригайлівського  району  Сумської  області.                                  

У сучасній українській літературі немає поета, який би у своїй творчості про рідну мову дорівнявся до Дмитра Білоуса. Створити тільки дві збірки - «Диво калинове» і «Чари барвінкові» - це  не тільки  шанувати  мову  свого народу,  а  ще й глибоко знати його характер, історію, культуру, побут і звичаї, народну педагогіку.   Для Дмитра Білоуса  українська мова - незбагненне і зворушливе диво калинове.

В  джерелах  слова – душі  криниця,

а  рідна   мова -  як  чарівниця.

         Перша збірка Дмитра Білоуса побачила світ 1948 року. Називалася вона «Осколочним». Автора гаряче підтримав тоді сам Остап Вишня.

З-поміж багатьох наступних збірок варто назвати «Веселі обличчя» (1953), «Тарасові жарти» (1964), «Альфи - не омеги» (1967), «Обережно: слово!» (1984); книжки для дітей - «Турботливі друзі» (1970), «Веселий кут» (1979), «Гриць Гачок» (1986), «За Україну молюся» (2000).

         Читаєш сатиричні твори Д. Білоуса минулих десятиліть, а особливо поему "Мерці" та вінок сонетів "На могили лукаволицих — хапуг, себелюбців та інших ницих", і ловиш себе на думці, що вони не втратили, на жаль, своєї актуальності і сьогодні...

Книжки Дмитра Білоуса для дітей особливо пізнавальні, вони позначені ясною поетичною мовою, непідробною емоційністю та образністю.
      Його  творчість,  різноманітна  і  многогранна  здобула  широке  значення  не  лише  в  Україні,  а й  за  її  межами.

• Член  Спілки  письменників  України з 1948 року.

• Лауреат  Державної  премії  України  імені Тараса Шевченка (1990), (за книжку «Диво калинове»).
• Лауреат  премії  імені  Максима  Рильського (1976)
• Лауреат  премії  імені  Олександра  Копиленка (1989).
• Лауреат  премії  імені  Лесі  Українки (1997).
• Лауреат  премії  імені  Олени  Пчілки (2001).

• Член-кореспондент  Академії  педагогічних  наук  України з березня 1994 року, почесний  академік АПНУ з 2000 р., голова  комісії  художнього перекладу Спілки письменників України з 1976 року.

Помер 13 жовтня 2004 року  в  Києві.

           100  років  від  дня  народження

      Григорія   Михайловича   Тютюнника

 (1920-1961),  українського  прозаїка,  поета, журналіста,  публіциста,  педагога.

Народився  23 квітня  1920  року  в  селі   Шилівка   Зіньківського району   на Полтавщині.

 Творчий   доробок   митця  складає  збірка  оповідань «Зоряні межі» (1950), повість «Хмарка  сонця  не  заступить» (1957).  Вже  після  смерті  письменника  світ побачив  його  збірку  поезій  воєнного  часу  «Журавлині ключі»  який  опубліковано 1963 року.

Роман  Григорія  Тютюнника «Вир» (1956)  посідає  особливе  місце  як  у творчості  прозаїка,  так і  в  історії  українського  письменства.  Його  поява с тала справжньою  подією  в  літературному  житті, засвідчила  поступове,  але  неухильне одужання  й відродження  національної  словесності  після  того  удару, якого  завдали їй  десятиліття   сталінського  фізичного  та  ідеологічного  терору. За  його  мотивами  створено  однойменний   кінофільм (1983)

Тютюнникові  вдалося  створити  широке   епічне  полотно, густо   населене різноманітними   персонажами,  в  межах  якого  порушувались   як  гостроактуальні, так  і  вічні  проблеми  людського  буття. Автор  відмовився  від  утверджуваної десятиліттями   практики   схематизованого,  одноплощинного  зображення  людини, натомість  показав  своїх  героїв  насамперед  індивідуально  неповторними особистостями.

Помер  Григорій  Тютюнник  29 серпня  1961 року  у  Львові.   Похований   на Личаківському   цвинтарі.

14  квітня - 75 років  від  дня  народження  Сергія  Сергійовича  Дяченка (1945), українського  прозаїка, фантаста, сценарист.

Пише  російською  мовою.  Працює  у  співавторстві  зі  соєю  дружиною  Мариною  Дяченко.

В  соавторстве  они  написали  28 романов,  сотни  повестей  и  рассказов, и  более  30 сценариев художественных  фильмов  и  сериалов.  Их  книги  переведены  на  многие  языки  мира. Они  стали лауреатами  более  100 премий, отечественных   и международных. На общеевропейской конференции  фантастов  «Еврокон-2005» в  Глазго (Шотландия), голосованием  представителей 24 стран, признаны  лучшими писателями-фантастами  Европы. В  настоящее  время  по сценариям Дяченко  идет  активная  работа  над  кинофильмами и сериалами  («Подкидыш», «Перепутанные», «СССР», «Пещера», «Vita Nostra» и другие), в том числе в Америке.

Подробности читайте на УНИАН: https://www.unian.net/society/79288-sdyachenko-chtobyi-pokorit-marinu-ya-napisal-pesu-i-primenil-gipnoz.html

  
7  квітня   -  75 років  від  дня  народження Василя   Івановича   Голобородька  (1945), українського   поета,  письменника.

Добавьте подпись

Голобородько  В.І. - член Національної спілки письменників України, АУП. Автор багатьох поетичних збірок, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, премій імені Василя Симоненка та МиколиТрублаїні.

Вірші розпочав друкувати 1963 року.Перша поетична книжка «Летюче віконце».

В Україні перша збірка поезій «Зелен день» надрукована в київському видавництві 1988 року. За неї автора відзначено літературною премією імені Василя Симоненка НСПУ.

Того ж 1988 року Голобородька прийняли до Спілки письменників України.

У жовтні 1991 року брав участь в міжнародному фестивалі авторів, який відбувся в Торонто (Канада).

У 1990 році вийшла друком збірка «Ікар на метеликових крилах», у 1992 — збірка «Калина об Різдві». За ці дві збірки 1994 року поета було відзначено Національною премією України імені Тараса Шевченка.

У 1999 році вийшла друком наступна поетична книжка під назвою «Слова у вишиваних сорочках».

 В останні роки Василь Голобородько опублікував також кілька розвідок на теми українського фольклору, зокрема «Міфопоетична трансформація українського обряду сватання в українських народних казках» (2002) та інші.

2010 року видавництвом Грані-Т видана збірка дитячих поезій «Віршів повна рукавичка».

Окремі твори поета перекладено на польську, французьку, німецьку, англійську, румунську, хорватську, сербську, португальську, іспанську, естонську, латвійську, литовську, шведську, російську мови.

         Переклади репрезентують творчість поета у зарубіжних антологіях та часописах. Окремими виданнями вірші у перекладах іноземними мовами з'являлися: португальською у Бразилії 1991 року, англійською у Канаді 1991 року, польською у Польщі 1995 року. Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/gg/goloborodko-vasil/3545-vasil-goloborodko-biografiya Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

«Гострий зір Василя Голобородька вихоплює з буденного життя вагомі зерна поезії. Своєрідність його бачення світу виявляється в умінні змалювати звичайне в казковому забарвленні, осягти соняшним промінням щось тривожне, часом драматичне. Прикметною рисою Василя Голобородька є вміння поєднувати народно-традиційні засоби з новим змістом, наповнювати музикою свої лаконічні малюнки з життя людини. Коротше кажучи — Василь Голобородько поет з своєрідним світосприйманням, органічним чуттям музики слова, закоханий у життя, яке в його баченні є отією білою казкою, де наче на рушнику, червоні й чорні барви створюють неповторну картину живої дійсности». (Володимир П’янов. Журнал "Дніпро")

 Цитати,  афоризми,  вислови    автора…

Не   любиш   падати — високо   не   підні­майся.

Дурневі   можна   дати   тільки   одну   пораду: стати   ще   дурнішим.

Якщо  тебе  критикують,  значить,  ти  чо­гось  вартий.

Скромність   прикрашає,   але   погано   вдягає.

Опущена   голова -  запрошення   сісти   на   шию.

Шукай    друга – а  ворог   сам   тебе   знайде.

Люди — розумні:   допетрали, що без гро­шей жити не можна, а без честі й совісті ще й як!.. 

9 квітня   -  85  років  від  дня  народження  

Тамари  Панасівни  Коломієць (1935),

української  поетеси,  перекладачки.

Чимало  віршів  Тамари  Коломієць   покладено  на  мзику  композиторами  М.Чемберджі,  Ю.Рожавською, Ж.Колодуб, Б.Буєвським, С.Сабадашем, Т.Димань.

Тамара Коломієць також перекладає з інших мов. Зокрема, з білоруської — збірка народних пісень, загадок, скоромовок «Пішов котик на торжок», твори Н. Гілевича «Біжить клубок з голками», з латиської — «Золоте ситечко» Я. Райніса, з монгольської — «Тато, мама і я» Ж. Дашдонга та інших мов. За переклади з білоруської поетесі було присуджено премію імені Павла Тичини «Чуття єдиної родини». Вона також нагороджена премією імені Наталі Забіли журналу «Малятко», медаллю А. С. Макаренка. У 2009 році Т. О. Коломієць присуджено найголовнішу премію, якою відзначають в Україні книжки для дітей — премію Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва. Нею відзначено дві збірки поетеси: «Найперша стежечка» та «Де ховає сонце роси».